В КЗ «Глухівська центральна района бібліотека» на відкритому семінарі сільських бібліотекарів по краєзнавству відбувся творчий вечір місцевого самодіяльного композитора Воропай Марії Федорівни.

      Народилась вона в невеличкому селі Капітанівка Сумського району.

      Нелегке дитинство випало на її долю: війна, повоєнне лихоліття, голод.

      Дівчинка росла трудолюбивою, допитливою, встигала скрізь – нянчила менших сестричок, добре навчалась у школі.

      Та була у неї завітна мрія – грати на гармошці, як  грав її батько і співати так гарно, як її мама.  Одного разу насмілилась попросити: «Тату, навчіть і мене так грати.» А він суворо подивився на дочку: «Он іди до матері, вона пряде – і ти тому вчись, а грати – це чоловіча справа».

     Школу Марія закінчила в 1959 році, та на цьому не думала зупинятись, дуже хотіла навчатись у  вищому навчальному закладі. Разом з подружками поїхала до Ленінграду, подала документи до гуманітарного університету культури.

     Із шести однокласниць вступила лише вона одна. Страшно було залишатись в чужому, великому місті, та  все ж Марія була щаслива.

     П’ять років навчання пролетіло як один день. А головне – збулась її мрія – в університеті вона опанувала нотну грамоту, навчилась грати і на гармошці, і на баяні, і на балалайці.

     В 1966 році по направленню поїхала працювати аж у Казахстан і прожила там 45 років. Працювала  у школі вчителем історії, завучем. Там зустріла свою половинку Генадія Івановича Онуфрієва, там народила дочку і сина.

      Та думками Марія Федорівна завжди линула в Україну. І тільки в 2001 році  разом з чоловіком переїзджають жити до м.Глухова. М.Ф.Воропай відразу закохується  в це древнє, славне, мальовниче місто.

     Як завжди – вона не сидить на одному місці, вивчає Глухів, його історію, багато читає, особливо поезію, відвідує літературні вечори які проводяться в місті.

      І думать не думала, що до неї прилетить муза і вона стоврюватиме пісні.

      Все розпочалося з легкої руки її сестри Олександри (на жаль нині покійної), яка попросила написати пісню до Дня волонтерів. Марія Федорівна написала слова, підібрала музику і так народився її первісток «Пісня про волонтерів».

      А потім прийшла біда – інсульт. Паралізована рука, нога, відібрало мову. «Невже це кінець - думала жінка, - ні, я ще гратиму і співатиму!» Весною пришкандибала на милицях на свій город – стоїть, і чується їй мелодія. І вона ніби співає на весь голос і танцює, кружляє між кущами картоплі.  Схаменулась - аж ні!.. Милиці, голосу немає. А мелодія лине, лине аж до неба.

     І з того дня почала Марія Федорівна потроху розроблять пальці руки, вчитися знову розмовляти. Дуже вже хотілось їй записати і проспівати ту мелодію, яку вона чула в своїй душі. Здоров’я пішло на поправку. Її вилікувала музика і вірш Миколи Гурця «Наталі».

     На творчому вечорі прозвучали ще дві пісні на слова М.Гурця – «Глухівська величальна», «Місто-сад», пісня «Провинциальная столица» Анатолія Мироненка, пісні на слова А.Бойка «Чернеча криниця», «Лелеча вірність», декілька пісень на слова поетеси із с. Пустогород  Лідії Процик.

     Пісні на слова ветерана Великої Вітчизняної війни Валерія Юхимовича Висоцького «Тополя», «Песнь отдаю солдатам» були присвячені пам’яті цього поета.

     Переглядаючи місцеві газети М.Воропай звернула увагу на мелодійні вірші Ганни Іванівни Пявки.  І вже написала три пісні на її слова. Одну з них – «Пісня про Україну» присутні почули на вечорі.

      Темі пам’яті, спогадів і роздумів присвячені вірші Вадима Юрійовича Раєвського: «Я люблю свою землю», Надії Адамівни Геращенко «Дорога», Ірини Семенівни Колтакової «Розстелю вишиваний рушник». До цих поезій М.Воропай написала музику і присутні змогли чути їх у її виконанні.

     А вірш Ірини Колтакової «Світанкова мелодія» написаний ніби про саму Марію Федорівну. Для неї пісня, музика, мелодія стали змістом життя. Завершила зустріч  з композитором саме ця пісня.

     Марії Федорівні допомагала співати Чубун Наталія Василівна.

     Композитора вітали і дякували за створення чудових пісень друзі, глухівські поети, члени літературно-мистецького об’єднання «Звенигора»,  в коллектив якого нещодавно влилася  М.Воропай. Від імені голови «Звенигори» А.А.Мироненка  їй вручили грамоту за творчий внесок у розвиток культури міста Глухова.

     Бібліотекарям сільських бібліотек вручені пам’ятки пісень, які написала М.В.Воропай – а це вже понад сорока. Відтепер пісні Марії Федорівни  звучатимуть по всіх селах Глухівщини.