КЗ «Глухівська центральна районна бібліотека»

Глухівської районної ради

Тут все священне, все твоє, бо зветься просто   краєм рідним

Бібліографічна пам’ятка

Шановні користувачі!

До вашої уваги бібліографічна пам’ятка «Тут все священне, все своє, бо зветься просто краєм рідним».

Вона містить коротку інформацію про історію с.Уздиця, його минуле і сьогодення

Література розміщена в алфавітному прорядку авторів та назв книг і статей.

Бібліографічна пам’ятка розрахована на широке коло користувачів, що цікавляться історією рідного краю.

Ці матеріали Ви зможете знайти в фондах Глухівської центральної районної бібліотеки.

  Село Уздиця розташоване за 30 кілометрів від районного центру -  міста Глухова. Звідки ж походить назва села? За переказом виходить, що назвою села стала  назва найпопулярнішої речі козацького вжитку уздечки, які в великій кількості виготовлялися у майстернях жителів, що проживали тут. Інших пояснень назви не існує. Село розташоване біля болота, що має назву Уздиця, на горбистих місцях, при польовій дорозі. Рік заснування Уздиці  точно встановити не можна. Старожили пов’язують виникнення Уздиці  зі створенням Глухівської сотні. Першими поселенцями були козаки Глухівської сотні Матвійко, Васько і Бон-дарень, які вирішили осісти тут назавжди. До нашого часу збереглися назви вулиць Матвіївка, Васьківка, Бондарівка. Жили в селі козаки і кріпаки.

  Перша писемна згадка про село належить до 1636 року. А вже в 1648 році, коли український народ під проводом Багдана  Хмельницького почав боротьбу за право на існування, за свою незалежність, на території села вирувало життя.

  На початку ХУ11 століття на схилах довгої і глибокої балки, по низині якої текла безименна річечка, з’явились перші хутори, які дали початок нашій Уздиці. На той час буйний непрохідний ліс вкривав увесь простір, на якому нині розкинулись широкі поля. Столітні дуби, липи, берези, осини, ясени, клени густою стіною гіллям своїм звисали над потоком, відступаючи від нього лише в тих місцях, де багата на воду річечка утворювала озера. Безліч всякої дичини й птахів водилося в лісах. Село з року в рік розширювалось і росло. Пани прагнули розширити площі своїх полів, розкорчовували руками кріпаків не лише рівні місця, а й схили, і цим поклали початок загибелі річки. На полях  з’явилися водойми, провалля. Весняні води несли багато мулу з бугрів та схилів і поволі замулювали річище. Катерина 11  віддала село на знущання панам, які по звірячому катували своїх  людей, продавали їх, мов худобу. Найбільшою жорстокістю відзначався пан Висоцький. Розповідають старожили, що він без кнута не з’являвся серед кріпаків. У жнива, виїхавши на Куйло чи Шпиль(назви полів), він, ні слова не кажучи, починав періщити нагаєм усіх підряд женців, а потім під’їжджав до економа, говорив йому кілька слів і їхав додому. Якщо хтось із женців обзивався до нього словом, того наказу-вав увечері сікти на конюшні. Щовечора із конюшень лунали крики і плач катованих людей. Своїх кріпаків пан не вважав за людей і розпоряджався їхнім життям як своїм майном. Селяни ненавиділи кріпацтво, в них визрівав протест.

   Як козаки, так і кріпаки були неписьменними. Лише дехто з козаків посилав свою дитину до дяка повчитись трохи грамоти, щоб могли читати « боже слово».

   Більше 130 років працювала церква побудована в 1730 році. А в 1863 році за кошти козаків, кріпаків, дворян збудували на новому місці церкву вже значно більшу. І лише в 1885 році - через 200 років від часу заснування Уздиці  - громадою була збудована і відкрита невеличка церковно-приходська школа. Старожили згадували: Що то була за школа! Куплену хату поставили впритул над річищем біля мосту. Мабуть, для того, щоб весняна вода скоріше знесла ненависну панам і попові школу. Та для селянських дітей і це було великим щастям. Письменних людей на селі були одиниці, користувалися вони великою повагою.

    Після реформи 1861 року панські маєтки почали занепадати, бо хоч і залишились у пана кращі землі, та не було вже дармової робочої сили. Перший плуг з’явився в Уздиці в 1895 році, і не в панському маєтку, а в господарстві вільного від панщини селянина Громака.  Після 1861 року кожний кріпацький двір одержав під довгостроковий викуп 12 десятин землі., окре-мими шматками в різних місцях. Той хто від-мовився від наділу і залишився при панові, то пізніше вже не міг отримати землі.

    Під час першої російської революції 1905-1907 років у селі відбулося заворушення селян, яке було придушене військовою силою.

  Радянську владу встановлено в Уздиці в січні 1918  року. В цьому ж році було створено сільську раду.

     В період громадянської війни в селі діяла група активістів, прихільників радянської влади. Над ними була вчинена розправа гайдамак гетьмана Скоропадського. Тіла вбитих було поховано в братській могилі. В 1957 році їх було  перепоховано і встановлено пам’ятник.

   Під час німецько-фашистської окупації в Уздиці діяла підпільна партійна група. Тут деякий час базувався Шалигинський парти-занський загін, на честь його встановлено пам’ятний знак. У 1942-1943 роках насильно було вигнано на примусову працю в Німеччину 123 чоловіків і 39 жінок. На фронтах Великої Вітчизняної війни і в партизанських загонах проти німецько-фашистських загарбників воювали  біля 300 жителів села. З них 95 за бойові заслуги нагороджені орденами і медалями СРСР, 143 чоловіки віддали своє життя за свободу і незалежність Батьківщини.      Серед загиблих Герой Радянського Союзу Осадчий Олексій Антонович, який до війни був головою колгоспу. В Уздиці споруджено пам’ятник радянським воїнам-визволителям села від фашистських загарбників і пам’ятник односельцям, які загинули на фронтах війни.

     У 1907 році громада,купивши дім поміщика Висоцького, побудувала з нього земську школу на дві класні кімнати з квартирами для двох учителів, в якій поруч з хлопцями навчалися і дівчата. Та згодом школа не могла вмістити всіх дітей і її в 1928 році перенесено в прис-тосований для цього колишній поміщицький двоповерховий будинок на 9 кімнат. Число учнів у перших-четвертих класах досягла 150 чоловік.

    В 1931 році ініціативна група з 16 чоловік бідняків і середняків  заснувала колгосп «Піонер». За кілька років до колгоспу вступили майже всі жителі села. Першим його головою був Тищенко Порфир Порфирович.

     У 1935 році Уздицька школа була перетворена на семирічку, а в 1986 році почалося будівництво нової двоповерхової школи, яка в наступному році прийняла учнів. Директором школи в той час був Половинка Федір Дмитрович.

  На сьогоднішній день в селі діє  школа 1-11 ступенів, ФАП, декілька торгових точок. Основним заняттям мешканців є землеробство.

     В 1910 році в селі народився вчений- архітектор Тищенко Микола Павлович, який працюва в Академії архітектури УРСР.

Література

   Задко, В. Наші предки назви вибирали: Про походження назв сіл району. // Народна трибуна.- 1993.- №46; №48;№50; №59.

    Лисенко, В. Уздиця // Мальченко, А.Г. Історія сіл Глухівщини / А.Г. Мальченко, В.В. Манжос, М. В. Печений.-Глухів, 2007.-С.73-74.

    Уздиця.- Історія міст і сіл Української РСР: Сумська обл.- К.:Інститут історії Академії наук УРСР,1973.- С.246.

     Уздица.- История городов и сёл Украинской ССР: Сумская обл.- Институт истории Академии наук УССР, 1980.- С. 263.

                    Відповідальний за випуск:                                           Привалова Т.М.

                    Матеріал підготували:                                                  Лесненко О.Г. –

                    Провідний бібліограф:                                                  Лубенець О.В.- бібліотекар Уздицької сільської бібліотеки.

                    Комп’ютерний набір:                                                     Лесненко О.Г.

                    Комп’.терна верстка:                                                    Бубнова Л.В.