Глухівська централізована бібліотечна система

 М.А. ТЕРЕЩЕНКО – БЛАГОДІЙНИК

 ТА МЕЦЕНАТ

ІНФОРМАЦІЙНИЙ ЛИСТОК

М.А.Терещенко

(1819-1903)

     Микола Артемійович Терещенко – відомий український підприємець, цукрозаводчик, меценат, почесний громадянин Глухова і Києва.

     Династія роду Терещенків – одна з найбільших і найвидатніших в Україні. До сфер діяльності цієї знаменитої родини входить і цукрова промисловість, і торгівля, і державна служба, і суспільні діяння. А найголовніше, звичайно, - це їх виключний вклад у культуру, наукову, мистецьку, просвітницьку і благодійну скарбницю держави.

Першим з достатньо відомих історії представників роду Терещенків був Артем Якович. Поруч з батьком вивчали науку комерції троє його синів    Микола, Федір і Семен.

Старший син Микола народився в м. Глухів, освіту отримав в Глухівському міському училищі. Але навіть провінційна освіта, поєднана з природними здібностями і гострим розумом, дали йому змогу не просто з достоїнством продовжувати батьків бізнес, а й значно розширити його. Ще зовсім молодим Микола Артемійович розпочав торгівлю зерном. Накопичивши деякий капітал, Микола Терещенко зайнявся чумакуванням - возив зерно на возах в Крим, а звідти - сіль і рибу.

Отриманий досвід став Терещенкові у нагоді в роки Кримської  війни,  коли   він  займався   постачанням   військ

провізією і обмундируванням. Микола Терещенко зумів найбільшу користь для себе мати під час реформи 1861 року. Він скористався тим, що більшість підприємців розгубилися через зміни умов ведення господарств, і почав скуповувати маєтки збанкрутілих поміщиків або ж брав в оренду їх угіддя і промислові підприємства.

Одночасно з підприємницькою діяльністю Микола Терещенко, за сімейною традицією, починає займатись і суспільними справами. В квітні 1851 р. Миколу Артемійовича обрали старшим бургомістром, а потім і міським головою. Головував Микола Артемійович майже тридцять років. Це свідчить про високу довіру, яку він здобув у земляків своєю діяльністю. Проводив її у трьох напрямках: земські справи, просвіта та благодійництво.  Недарма навіть у родовому терещенківському гербі був девіз - «Потяг до суспільних справ». Накопичення капіталу не було самоціллю для сім'ї Терещенків. Це відбувалося паралельно з оновленням і удосконаленням виробництва і створенням необхідних умов для ефективної роботи заводів.

1879 року брати Терещенки за підтримки і благословення свого батька відкривають «Товариство цукрових і рафінадних заводів братів Терещенків». Перший статутний капітал товариства складав 3 мільйони рублів. В тому ж році па Всеросійській виставці Товариство удостоїлось срібної медалі «за дуже хороший цукровий пісок і хороший м'який рафінад, при значному виробництві».

З часом річний оборот Товариства досяг 12 мільйонів рублів, а справами управляли 14 різних контор у різних містах. Але частина заводів і маєтків не входили до товариства, а залишалися в окремій власності кожного з братів. Миколі Артемійовичу належали майже 80 тисяч Десятин землі, кілька цукрових, рафінадних заводів і винокурень, парові і вітряні млини та багато іншого. Ці маєтності були розкидані по різних губерніях Російської імперії.

Разом з батьком, братами й дружиною Микола Терещенко жертвував на потреби Глухова величезні кошти Для розвитку міста, культури й освіти.  В   1879 р.  брати Терещенки заснували безкоштовну лікарню св. Єфросинії в пам'ять матері Єфросинії Григорівни. На їх пожертви були побудовані ремісниче училище, жіноча і чоловіча гімназії, учительський інститут, будівля банку. Однією з найвизначніших споруд міста є Трьох - Анастасіївська церква, яка була побудована на кошти Миколи і Федора Артемовичів в 1885 - 1893 рр. Церкву названо на честь трьох Анастасій Миколи Терещенка - матері, дружини і дочки.

Загалом сім'я Терещенків пожертвувала на благо міста Глухова півтора мільйони рублів - суму на той час небачену, їх підприємницька діяльність і благодійництво отримали високу оцінку як суспільства, так і державної влади. Знаменним для роду став березень 1870 року, коли найвищим указом рід Артемія Яковича отримав право називатись дворянським. Дворянство було пожалувано у потомственне наслідування за особливі заслуги у справі землеволодіння, а також за внесок у благодійницьку діяльність.

На деякий час Терещенки переїжджають до Москви, але вже у 1875 році повертаються до Києва. На початку XX ст. сім'ї Терещенків належало понад 150 тисяч десятин землі, цукрові і лісопильні заводи, суконна фабрика, спиртові заводи. В 1911 р. лише на рахунках Миколи Артемійовича в іноземних банках знаходилось понад 13 млн. рублів, не кажучи вже про банки на території Російської імперії. Історичні документи наводять дані, за якими за все своє життя М.А. Терещенко пожертвував для суспільної користі близько 5 млн. рублів.

Сім'я Терещенків склала серйозну конкуренцію знаменитому московському колекціонеру Третьякову. Завдяки їхнім зусиллям Київ і досі має надзвичайно багате зібрання творів мистецтва. Сьогодні ознайомитись з ними можна в чотирьох музеях: Національному художньому, Тараса Шевченка, Російського, Західного і Східного мистецтв. До речі, три з них займають будинки, які належали Терещенкам. а четвертий споруджено їхнім коштом.

У Києві Микола Артемійович більш активно починає займатися благодійництвом і інвестуванням у будівництво громадських споруд. У 1881 р. відкривається училище для сліпих і виділяє 23 тис. рублів на будівництво Марийського дитячого притулку (зараз - НДІ психології).

На кошти, які виділяв Микола Артемійович, було побудовано: 4-ту гімназію (нині - Транспортна академія), 5-ту гімназію по Великій Васильківській, притулок-училище для глухонімих на Мало-Дорогожицькій вулиці, колонію для малолітніх злочинців, жіночу гімназію на Покровській вулиці, школу при Борисоглібській церкві, Троїцький народний будинок (тепер Театр оперети), Покровську церкву на Солом'янці, собор св. Миколая в Покровському монастирі.

Значні кошти він виділив на будівництво Володимирського собору, був одним із інвесторів будівництва в Києві Політехнічного інституту, перерахувавши у фонд будівництва близько 150 тис. рублів. І На кошти Миколи Терещенка та його сина Олександра було побудоване приміщення, в якому розмістились два училища - чоловіче та жіноче. Сьогодні ця будівля прикрашає Львівську площу Києва. Це театральний інститут імені Карпенка-Карого.

В останні роки життя Микола Артемійович отримав  ранг таємного радника, який відповідав військовому званню генерал-лейтенанта.  В 1892 р.   Миколі   Терещенку   було присвоєно звання почесного громадянина м. Києва, на благо якого він трудився майже 30 років.

Микола Терещенко помер 19 грудня 1903 року на 84 році життя. Похований в рідному Глухові в Анастасіївській церкві. Через шість років, у 1909 р. вдячні мешканці Глухова поставили своєму знаменитому землякові бронзовий пам'ятник. В роки революції він був знищений.