Глухівська центральна районна бібліотека

Глухівсько-Петропавлівський

   Упродовж першої половини ХVІІІ століття на території Глухівського повіту діяли п’ять монастирських поселень, три з яких служили притулком для віруючих жінок, що після молитви за статусом займались ремеслами і два чоловічі - Різдва Пресвятої Богородиці Глинська пустинь та Глухівсько-Петропавлівський монастир.

    Найстаріший у нашій місцевості Глухівсько –Петропавлівський монастир, заснований на високому пагорбі над річкою Клевень, південніше с. Будищі , на відстані 28 кілометрів від Глухова та неподалік старої дороги на Путивль.

   Він побудований у стилі українського бароко. Згідно переказів і легенд монастир Петра і Павла було закладено десь у 30-х роках ХІІІ століття, перед нашестям на Русь монголо-татарських полчищ, коли Глухів став центром удільного князівства. Хоч є непрямі свідчення, що монастир було засновано значно раніше - у другій половині XІІ ст. Його фундатором можливо була вдова Всеволода Ольговича - Марія Мстиславівна, яка оселилася в цей час в Глухові і переховувала дітей свого брата Володимира , який зазнав поразки в боротьбі за княжий стіл. Але ця гіпотеза  ще не знайшла  підтвердження. Та в офіційних документах монастир все частіше згадується з середини ХVІІ ст. Є свідчення про те, що всі дерев'яні будівлі монастиря під час відступу польського війська в 1664 році на чолі з Яном Казиміром, коли їм не вдалося взяти фортецю Глухів, скинувши на неї 100 тисяч бомб і гранат були спалені. Упродовж ХVІІ-ХVII ст. монастир був великим землевласником , але після 1756 року земель залишилось значно менше. Первісно монастир Петра і Павла базувався на вершині високого пагорба - Чернеча гора, яка підноситься вище заплави на 40м. З трьох боків обмежена урвищами, в сиву давнину фортеця вважалася неприступною. 

      В 1695-1696 рр. до монастиря прибула артіль зодчих на чолі з Матвієм Єфимовим, які і побудували Собор Петра і Павла. Ще рік тривали оздоблювальні роботи - це був красень української культової архітектури. Висота Собору з хрестами сягала 36 метрів. Собор будувався під наглядом настоятеля Петропавлівського монастиря  ігумена, а з 1697 року - архімандрита Димитрія (Данила  Туптала)  в миру Димитрія Ростовського. Саме тут він працював над третьою книгою «Четьї Мінеї», що означає «Житіє Святих» . Всього 12 томів. В 1709 році він раптово помер. За клопотанням ієрархів Малоросії і К. Розумовського його було (причислено) до Святих Угодників Божих. Мощі його нетлінні.  Ім'я святого Димитрія носить Домова (тепла) церква Глухівського педагогічного університету. Собор Петра і Павла стояв на східному боці базового узвишшя. Входи до храму були з північного та південного боків.

   У ХVIIIст. на кошти графа Михайла Миклашевського було побудовано Михайлівську церкву, споруда була тридільна, триверха, двохярусна з проїздом посередині. У наш час від Михайлівської церкви залишився тільки перший ярус з арочним проїздом посередині. Ближче до монастирської брами знаходилася Успенська трапезна церква. Цей комплекс також побудовано за кошти М. Миклашевського у 1710 році. В 90-х роках ХVIII ст. тут було споруджено двоповерховий комплекс братських келій у стилі класицизму. Він дійшов до наших днів. Пізніше поруч з ним зведено ще кілька житлових та господарських споруд , поставлено кам'яний мур. Багатоголосий дзвін цього архітектурного ансамблю закликав мешканців навколишніх сіл - віруючих і мирян. В погожу днину відлуння дзвону -велета, 360 пудів, можна було чути  одночасно в Глухові та Путивлі.

     Данило Туптало любив творчо працювати у Миколаївському скиті, що знаходиться у трьох верстах північніше основних будівель. Тут він і писав свої книги. Збереглася липова алея, яку власноруч посадив Димитрій Ростовський та криниця, яку викопав. Вода в ній має лікувальні властивості.

     Упродовж 1781-1800 років монастирем керував ревний поборник православ'я Мельхиседек Значко-Яворський (Матвій Карпович Значко-Яворський). Власноруч написавши скаргу проти утиску православ'я він сам повіз її до Польщі. Уніати звинуватили його і кинули за грати, а несправедливий суд виніс смертний вирок. Але друзі організували йому втечу. Пішовши у відставку у 84-річному віці він організував при монастирі Петра і Павла лазарет, де власноруч лікував мирян травами та джерельною освяченою водою. Помер у 1809 році на 93 році життя. Похований біля південного входу до Собору Петра і Павла, який зруйновано в 1929 році. Очевидці свідчать, що Собор з невидимої причини спалахнув, як свічка, то було страшне видовище.

      Проминули роки, століття. У 1921 році монастир було закрито. В приміщеннях поселили інвалідів з приюту,  що діяв в с.Уланове.

     Усі культові споруди, які були на території Петропавлівського монастиря були знищені в 20-30 роках ХХ ст. Собор зруйновано повністю, надбрамну церкву Архистратига Михаїла було розібрано до першого ярусу, в якому залишилась в'їзна брама. А надбрамну Преображенську церкву, що стояла у другому пряслі знищено повністю. На Чернечій горі залишилось шість житлово-господарських будівель та споруд, кожній з яких близько 200 років, а будівлі Успенської трапезної церкви та в'їзній брамі - 290 років, двоповерховим братським келіям - 210. Заслуговує на увагу одноповерховий адміністративно - житловий будинок під назвою «Покої архімандрита», який освячено у 1706 році. Фахівці стверджують: « Це унікальна пам’ятка цивільної архітектури Мазепиної доби». Вона одноповерхова з чотирикамерним підвалом. Будівля має складну багатокамерну систему розпланування. Архітектурні форми цієї будівлі мають ознаки раннього провінційного класицизму.

  Уцілілі будівлі цього монастиря включені до  Зводу (реєстру) пам’яток історії і культури України по Сумській області під охоронним №126-СМ (пам’ятки архітектури місцевого значення).Це визначна пам’ятка минувшини, згусток історії, культури, архітектури, що займала площу 1 га.

Вони збереглися і в наш  час справно служать людям. На одній з уцілілих споруд  з під товстого шару штукатурки  проступають  лики   святих.

      І все те матеріальне, що залишилося на монастирському узвишші від дивного, від найдовершенішого архітектурного ансамблю доби українського бароко, історики називають «діамантом у золотому кільці Сіверщини», до якого входить і наш Глухівський край.

          Крім цих визначних пам'яток в селах району існує багато культових споруд різних часів, які тягнуться своїми куполами до неба ніби з'єднуючи його з землею. Вони нагадують нам про те, що в злеті своєї душі людина повинна прагнути чогось: чистого, світлого, високого.