Шановні користувачі!

До вашої уваги бібліографічна пам’ятка

«ДУХОВНІ СВЯТИНІ НАШОГО МІСТА».

    В пам’ятці подана коротка інформація  про храми нашого міста, історію їх заснування, освячення та сьогодення.

      Матеріал в пам’ятці систематизовано за алфавітом назв храмів ,а в середині рубрик література подана в алфавіті  авторів та назв книг.

      Цей матеріал можна знайти в фонді Глухівської центральної районної бібліотеки.

       Пам’ятка не є вичерпною.

 Місто Глухів - є духовним центром Глухівського району. Його прикрашають чудові храми, що були споруджені в різні часи.

   З писемних документів та чинних планів нашого міста видно, що всі глухівські храми, не мали ознак фортифікаційних споруд, а були будівлями суто культового призначення. Однак усі вони у минулому відігравали важливу роль у становленні і розбудові козацької держави. Всі обрані у Глухові гетьмани - Іван Скоропадський, Павло Полуботок, Данило Апостол, Кирило Розумовський пройшли через глухівські храми, цілували Біблію і глухівську землю.

  Під гучним склепінням глухівських храмів частенько лунали заклики до повстання проти поневолювачів, проти гнобителів, які безкарно топтали наші землі.

  Церква завжди підтримувала козаків, які виступали за незалежність козацької держави. Більше того, вона благословляла козаків на ратні подвиги.

   У межах сучасного Глухова діють чотири храмові комплекси, до кожного з яких, входять основні та допоміжні  будівлі, споруди та двір для ритуальних дій і господарських справ. До цього сакрального реєстру входять: Соборна церква Святих Трьох Анастасій, Спасо - Преображенська церква - «заградська», яка стояла за межами фортеці, Микола                          

ївська і Вознесенська церкви. Муровані Спасо- Преображенська і Вознесенська церкви були побудовані протягом 60-х років ХУ111 століття.

Вознесенська церква

 Муровану Вознесенську церкву було закладено в 1765 році, а освячено восени1767 року.  Стоїть вона з південного боку великого за площею (близько 12 га) однойменного  цвинтаря. Спочатку ця невеличка церква була однопрестольною, тридільною, причому бабинець, головний неф і вівтар були прямокутними в плані. Будували цей храм артіль місцевих зодчих під керівництвом головного архітектора м. Глухова Андрія Квасова, а постійним виконавцем робіт був його син Микола Квасов. В 90-х роках ХУ111 століття до головного нефу і вівтаря храму прибудували північний приділ, а в 1811 році - південний. У 20-х роках Х1Х століття із заходу було споруджено притвор класичної форми, на якому влаштовано двоярусну дзвіницю з високим адміралтейським шпилем на її напівсферичному куполі. А в 1866- 1868 роках за проектом  місцевого архітектора О. Гроса Вознесенську церкву було знову частково перебудовано. Після останньої перебудови церква стала тринефною, шестистовпною з вікнами ілюмінаторами в стінах дзвіниці, такою, якою вона є і зараз.

   В Вознесенському храмі діють три престоли та три іконостаси . Головний розрахований на чотири яруси ікон, а бокові, що містяться у межах, на два яруси. Головний іконостас створено на честь Вознесіння Господня, правий - на честь Успення  Пресвятої Богородиці, лівий - в ім’я  Трьох Святителів - Василя Великого, Григорія Богослова і Іоанна Златоуста. У храмі зберігається ікона «Богоматір Баликинська», свято якої припадає на 30 червня.

      У тайниках Вознесенської церкви знайдено цінні папери: зібрання нотних творів Д. Бортнянського і три фрагменти нотних творів М. Березовського під редакцією П. І. Чайковського. Настоятелем Вознесенського храму є протоієрей о. Богдан( Пановик).

Література

    Ткаченко,В. Вознесенська церква. // Глухівщина.- 2008.-  6 вересня.

Миколаївська церква.

   Найстарішим храмом в місті є Миколаївська церква. Будували її в 1693-1695 роках  на центральному майдані міста артіль зодчих, яку очолював Матвій Єфімов. Освячення храму відбулося в 1695 році. Первісно Миколаївська церква була тридільною, триверхою спорудою з кількома низенькими прибудовами господарського призначення. До кінця ХУ111 століття вона правила за соборну церкву.

 У Х1Х столітті її частково перебудували. За проектом місцевого архітектора О. Гроса було розібрано західну частину ( бабинець) і добудовано загального типу притвор, який завершується триярусною дзвіницею висотою понад 45 метрів. Миколаївська церква є чи неєдиним пам’ятником архітектури стилю козацького бароко в Україні. Храму Святителя Миколая виповнилося більше 300 –х сот років.

   Під склепінням Миколаївського храму присягали на вірність козацькій державі  наші славні гетьмани. Це Павло Полуботок, якого було призначено наказним гетьманом, Іван Скоропадський, Данило Апостол, Кирило Розумовський. До Миколаївського храму приходило безліч простих людей, а також багато видатних і славетних людей. Серед них Іван Мазепа ( до прокляття), Михайло Миклашевський, Андрій та його син Яків Марковичі, богослов Данило Туптало, видатний художник першої половини ХУ111 століття Яким глинський, поет - філософ Григорій Сковорода, великі государі - Єлизавета Петрівна, принц Петро Третій, принцеса Катерина Друга, губернатор Малоросії Петро Рум’янцев- Задунайський, Михайло Ломоносов, Денис Фонвизін, Омелян Пугачов, Микола Гоголь, Тарас Шевченко, Максим Березовський, Дмитро Бортнянський. Юні Максим і Дмитро співали хлопчиками при Миколаївському храмі. Стояли в ньому службу і диктатори Петро1 та Олександр Меншиков. Божий храм Святителя Миколая  періодично оновлювався. В переробленому у 1864 році іконостасі Миколаївської церкви ікони були виконані італійцем П. Нерушеллі, кілька його художніх полотен дійшли до наших днів.

     У  ХУ111 столітті Миколаївська церква правила за соборний храм. Це був основний храм гетьманської держави  Першої і Другої Малоросійської колегій.

    В ХХ столітті храм довгий час був закритим, а його приміщення пристосовано до зберігання солі, що значно пошкодило його будівлю.  Так в 90-х роках храм знову було відкрито для прихожан, відремонтовано. Він є діючим і в наш час.

Література

    Вечерський. В. Храми гетьманської столиці. // Народна трибуна - 1993.- 18 грудня.

    Гурець, М. Свідок історії: До 300-річчя Миколаївського храму. // Народна трибуна. - 1993. - 6 листопада.

    Кленько, В. Храм святителя Николая чекає на вас: До 300-річчя унікальної пам’ятки культури та архітектури Глухівської Миколаївської церкви. // Народна трибуна.-1991.- 22 травня.

    Мажуга, В. Відроджена святиня: Миколаївській церкві - 300років. // Глухівщина .- 1993.- 18 грудня.

    Настав час духовного покаяння: Про відновлення в місті Глухові Миколаївської церкви. // Народна трибуна. - 1990.- 29 грудня.

    Садовський, О. Відроджується храм святителя Николая.// Народна трибуна .- 1992.- 28 жовтня.

    Садовський, О. Хай сяють золотом хрести: Про Миколаївську церкву міста. // Народна трибуна .- 1996.- 11 вересня.

      Храм святителя Николая - свидетель многовековой истории Глухова. // Неделя.-2002.- 14 декабря.

Спасо- Преображенська церква

  Дерев’яна Спасо-Преображенська церква завжди називалася «заградською», бо стояла за межами міських укріплень, оточених глибоким ровом. Як і інші дерев’яні будівлі, вона згоріла 1748 року. Будівництво першої мурованої церкви було почато в 1761 році, а освячена вона була в 1765 році. Храм було побудовано на місці старої  дерев’яної церкви з однойменною назвою. Цей храм- монумент було збудовано коштом «осаула генеральної армати» Григорія Кологривого, який мав українське коріння по лінії матері і був великим патріотом України. Спочатку Спасо - Преображенська церква мала вигляд монументальної башти тетраконового типу і не мала приміщень для сільськогосподарського призначення. Через 100 років храм було реконструйовано. Місцеві зодчі добудували теплу галерею з печами для опалення. Приблизно в 1810-1812 роках до храму було добудовано красиву трьохярусну дзвіницю. Вона перевищувала храм на 8-10 метрів. Три дзвони різної величини і різної тональності прикрашали її та після революційних подій 1917 року в 1930-х роках дзвіницю було зруйновано. В 70- х роках постало питання храму, тому  що стояв на шляху, заважаючи партійним босам під’їжджати до райкому партії. Була створена комісія з трьох чоловік, щоб склали акт про її знищення. Та не так сталося , як гадалося. Вони склали акт на захист церкви. Храм красиво завершує вулицю Путивльську і дуже вдало вписується в архітектурний ансамбль міста. Всі троє отримали догани, а храм врятували. Храм є діючим в наш час. Багато віруючих відвідують його.

Література

   Гурець, Н. Тайны заградской церкви. // Неделя.- 2008.- 13 сентября.- С.2.

   Коваленко, Ю. Виявлено унікальні розписи. Про знахідку у Спасо  – Преображенській церкві. // Соборний майдан .- 2008.- №4.- С.1.

   Ткаченко, В. Православні храми Глухівщини: Про історію Спасо - Преображенського храму. // Глухівщина.- 2008.- 26 квітня.

Храм  Святих Трьох Анастасій

    Трьоханастасіївську церкву побудовано в ахітектурних формах неовізантійського стилю.

     Родина відомих підприємців і благодійників Терещенків вирішила побудувати в Глухові великий та красивий храм. Проект храму підготував академік архітектури з Петербурга Андрій Гун, а допомогав йому архітектор В. Гоні. Будували  храм усипальницю родини Терещенків коштом братів Миколи, Федора і Семена Терещенків. Микола і частково Семен пожертвували на будівництво 60 тисяч рублів золотом, а Федір придбав під нову споруду земельну ділянку. Підрядні роботи виконувала бригада каменярів під керівництвом  майстра кам’яних справ К. Семендяєва.  Розпочато будівництво навесні 1884 року, а освячення красеня культової  споруди відбулося восени 1893 року. Впродовж 1895-1896 років стару Анастасіївську церкву було розібрано, на що був дозвіл Синоду. Храм тринефний, чотиристовпний, хрестовокупольний з трьома гранчастими аспидами і напівпідвалом (першим ярусом) на всю споруду, в  якому було влаштовано усипальницю родини Терещенків. Сучасна  Трьоханастасіївська церква - двоярусна споруда. В її першому ярусі, влаштованому на рівні цокальної частини, міститься теплий храм, освячений на честь Святителя Феодосія, а літній храм другого ярусу розрахований на три престоли: по центру - на честь Трьох Анастасій,   лівий - на честь Покрови Пресвятої Богородиці, правий - в ім’я Великомучеників Артемія і Єлиферії - Божих покровителів батька і матері Миколи Терещенка.

   Первісно ця споруда мала так зване Амосівське  повітряне опалення , яке в наш час не діє. Зовні храм має різноманітні декоративні прикраси, високі вузькі вікна.  Храм має безцінні розписи на історичні та міфологічні теми витримані у неовізантійському стилі. В храмі  є чудовий іконостас , який побудовано з карського сірого мармуру за проектом і під керівництвом нашого земляка художника Миколи Мурашко. .Соборна церква» Трьох Анастасійу Глухові має схожість з Володимирським собором у Києві, але Глухівський храм має більш вдалі пропорції за всіма параметрами.

     У приміщенні цього храму родина Терещенків зберігала рідкісні книги, картини, ікони, рукописні матеріали. У його тайниках знайдені» Євангеліє учительне»(1606р.) та книга « Апостол»(1696р.). При новому храмі діяв хор аматорського гатунку, який  перевели зі старої Анастасіївської церкви. Першим дипломованим регентом храму став у 1897році А. П. Балдовський. Настоятелем храму в наш час  є о. Георгій     ( Литвинюк).

Література

      Вечерський, В. В. Втрачені святині. –К.: Техніка, 2004.-176с., з іл.

      Заїка, І. Світла Анастасія очима живописця і поета: Про Трьоханастасіївську церкву. //Соборний майдан .- 2004.- №5.- С. 4.

      Литвинюк, Г. Слово до глухівчан: Про храм Трьох Святих Анастасій. // Народна трибуна .- 1995.- 11лютого.

       Литвинюк,К. Храм – ювіляр: Храму Трьох Святих Анастасій у Глухові-100 років. // Глухівщина.- 1993.-    27 листопада.

 Старая Анастасиевская: Про храм. // Народна трибуна .- 2009.- 12 вересня.

 Трёханастасиевская церковь: Описание. // Данкор Глухов.- 2007.- 4 июля.- С.2.

  Шишкіна, Ю. Втрачена каплиця: Про  Трьоханастасіївську церкву.// Соборний майдан .- 2008.- №6.

.

                  Відповідальний за випуск :                         Привалова Т.М.

                  Матеріал підготувала:                                Лесненко О. Г.- провідний бібліограф

                  Комп’ютерний набір:                                  Лесненко О. Г.

                  Комп’ютерна верстка:                                Бубнова Л.В.