МІСТО ДРЕВНЬОЇ КРАСИ: туристична
пам’ятка / уклад. О.Г.Лесненко.- Глухів.-
2009.- 15с.
Шановні користувачі!
До Вашої уваги туристична пам’ятка «Місто древньої краси»,
яка містить коротку інформацію про історичне минуле та сьогодення нашого міста.
Знайомить Вас з архітектурними пам’ятками, які збереглися з часів
Гетьманщини та були побудовані пізніше і милують око мешканців та гостей нашого міста.
Туристична пам’ятка містить
рекомендаційний список літератури, яка
допоможе розкрити історію міста більш
детально. Література розміщена в алфавітному порядку авторів та назв документів.
Туристична пам’ятка розрахована на широке коло користувачів.
Вражає гостей своєю красою
наше місто. Глухів – це одне з найстаріших міст на Україні. Тут злилися воєдино
сива давнина і поступ сучасності. Місто було побудовано, як фортеця для захисту
від ворогів. Воно було оточене ровами і
земляним валом. Частина цього валу збереглася і до нашого часу, його можна
побачити по вулиці Валовій. Та за наказом Олександра 1 земляні вали глухівської
фортеці було скинуто до фортечного рову,
місто розширювало свої межі. Вперше місто згадується в Іпатіївському літописі
1152 року, але є свідчення , що воно ще в 992 році входило до складу
Чернігівської єпархії. В 1352 році Глухів торкнулася своїм чорним крилом чума,
яка прокотилася країнами Європи та Азії. Глухівські землі були повністю
спустошені.
У ХIII – ХIV століттях місто Глухів стає центром удільного
князівства, що входило до складу Чернігівського князівства, згодом входило до
складу князівства литовського, Речі Посполитої, а потім Росії. Всі завойовники
намагалися захопити багаті українські землі, точилися війни , внаслідок чого
гинули люди і цілі поселення.
Приймали участь мешканці нашого
міста і у повстанні Івана Болотникова.
Мало збереглося документів,
які б висвітлювали історію міста у ХVI столітті. Все більше згадок про місто
Глухів з’являється з ХVII столітті. В цей час в ньому будується Миколаївська
церква, яка є архітектурним пам’ятником світового значення. Побудована вона
була в 1693 – 1695 роках. До Глухова з Києва була запрошена артіль зодчих на
чолі з архітектором Матвієм Єфімовим.
Вони будували дві муровані церкви – Миколаївську та Михайлівську, які
майже однакові. Майстри самі завозили цеглу, цемент, залізо та будували. Місто
заплатило їм 600 карбованців копійками
та 500 карбованців чехами і
забезпечувало провіантом. Миколаївська
церква збереглася до нашого часу. Тут стояли службу Іван Мазепа, Михайло
Миклашевський, батько та син Марковичі, Данило Туптало, Григорій Сковорода,
Єлизавета Петрівна, Петро III, принцеса Катерина II, губернатор Малоросії
Рум’янцев – Задунайський, Ломоносов, Фонвизін, Омелян Пугачов, Микола Гоголь,
Т. Г. Шевченко, князь Меншиков, співали
в церковному хорі М. Березовський, Д.
Бортнянський.
Біля Миколаївської церкви
на Радному майдані проходили ради козацьких старшин. Тут обирали і нового
гетьмана. У 1708 році, після поразки військ Карла ХII та Івана Мазепи під
Полтавою до Глухова приїхав Петро1 для обрання нового гетьмана. Саме біля Миколаївського
храму на майдані відбулося прокляття Івана Мазепи, його опудало з усіма
регаліями тягали по площі, затягли до церкви, де піддали анафемі ( відлученню
від церкви), а потім повісили. Тут же обрали нового гетьмана Івана
Скоропадського. Багато хто вважав його боязкуватим, говорили, що править краєм
дружина Анастасія. Навіть Петро I говорив, що Іван носить плахту, а Настя
булаву. Та про мужність гетьмана свідчить той факт, що він не побоявся виступити
проти князя Меншикова. Все життя гетьман намагався відстоювати автономність
краю наскільки це було можливо. Займався благодійністю, виділяв кошти на
будівництво храмів та монастирів.
Минуле столичного міста не можливо уявити без
активної діяльності тут гетьманів
Лівобережної України І. Скоропадського
(1708-1722), Данила Апостола
(1727 – 1734), Кирила Розумовського (1750-17640, та наказного гетьмана Павла
Полуботка.
Глухів є місцем
розташування таких адміністративних інституцій, як перша Малоросійська колегія
( 1722 – 1727рр.) , правління гетьманського уряду (1734 -1750) та друга Малоросійська колегія ( 1764 -1782).
Намагаючись всіляко
обмежити автономні права Гетьманщини було засновано Малоросійську колегію, яка
позбавила гетьмана владних повноважень. На жаль не збереглася до нашого часу перша Малоросійська колегія, від будівлі
другої Малоросійської колегії залишилися підмурки . Її було зведено по вулиці
(нині Києво – Московській) в 1768 -1774 роках за проектом та під керівництвом
архітектора Квасова, яка згоріла під час
нищівної пожежі Глухова у 1784 році. При Малоросійській колегії працювали
Генеральний Суд, Рахункова палата, Палата фінансів. Будівля була двоповерховою,
містилося в ній 250 кімнат, довжина будівлі 142м і побудована вона буквою П. На
місці колегії вздовж глухівської «
стометрівки» та площі Рудченка велично
презентує стилістику своїх фасадів рідкісна пам’ятка цивільної архітектури
початку ХХ століття, що відобразила у своїх формах епоху національного відродження
і бурхливого розвитку самоврядування.
Будинок повітового земства та
міської думи, в якому зараз розташовано Професійно – педагогічний коледж ГДПУ,
складається з двох корпусів, кожен з яких має свої архітектурні особливості.
Будинок повітового
земства (1912 -1915рр.) , що виходить на
площу Рудченка, зведений у формах раціонального модерну з рисами неокласицизму.
До нього уздовж Києво – Московської
вулиці упродовж 1914 – 1915 років було прибудовано корпус для розміщення
міської думи. Фасад споруджений у стилі необароко, трансформований під впливом
модерну. Така стилістика є унікальною для Лівобережжя на початку ХХ століття. В
архітектурі обох корпусів проявилося прагнення місцевого самоврядування до
відродження колишньої слави столичного
гетьманського Глухова. Про це
свідчить місце обране для будівництва ( при спорудженні будівель використані підвали і підмурки
Малоросійської колегії) і герб міста на
середньому франтоні.
Навпроти, на місці сучасної
митниці знаходилась Генеральна військова
канцелярія, де канцеляристи , діти
козацької старшини, отримували освіту, Тут працював і Яків Маркович, який вів
свій «Щоденник». Протягом кількох років
у Глухові працювала спеціальна правнича комісія, яка у 1743 році виробила
самобутній вітчизняний правничий кодекс « Правила по яких судиться
малоросійський народ».
Місто розвивалося в
культурному і мистецькому плані. В 1730 році було відкрито музично – хорову
школу, першу в Росії, яка готувала співаків
та музикантів для Петербурзької придворної капели. В ній навчалися Д. Бортнянський, М.
Березовський, О. Шапорін ,
Г. Сковорода.
В 1781 році була
відкрита перша на Україні книжкова лавка, яку відкрив член – кореспондент
Петербурзької академії наук Ф. Туманський. Книжки до лавки завозилися з Москви,
а журнали з зарубіжних країн.
А в 1790 році відкрила свої двері в Глухові бібліотека.
Користування бібліотекою було платним – 3 карбованці на рік. Користувачами її
були місцеві чиновники.
В ХУ111 столітті в палаці гетьмана
Кирила Розумовського працював перший професійний та аматорський театр, оркестр, балетна та
драматична трупи. Тут працювали митці
«плебейського походження» - селяни, козаки, міщани. Талант цих людей був на
стільки незаперечним, що сам меценат – К. Розумовський не бачив потреби далі
утримувати іноземців, На сцені театру
ставились твори Есхіла, Шекспіра, Мольєра , п’єси російських та українських
авторів , балети «Венера та Адоніс», «Алоїза» та інші. Декорації для спектаклів
готував художник Г. А. Стецко. Гордістю
міста була хорова капела. Очолювали хорову капелу театру музиканти К. Юзефович
і
І. Ра-
чинський. З великим успіхом капела виступала не тільки в Глухові , а й
інших містах. Вона складалася з 40 музикантів – віртуозів, кожен з яких
досконало володів певним музикальним інструментом. Тут знаходилася бібліотека, в якій нараховувалось більше 2300 творів
оперно–симфонічної і камерно–інструментальної музики. Тепер вони зберігаються у
фондах Центральної наукової бібліотеки НАН України.
Поряд з двоповерховим палацом гетьмана К.
Розумовського знаходилась дворова Захаріївська церква, двір радника гетьмана
Василя Теплова, школа – пансіон мадам Лаянс для шляхетної молоді. Біля першої
Малоросійської колегії, працював перший на Глухівщині музично – драматичний
театр та інші відомчі і приватні установи і заклади.
В 1761 році розпочалося
будівництво Спасо–Преображенської церкви,
а освячена вона була в 1765 році. Храм було побудовано на місці дерев’яної
церкви з однойменною назвою, яка була
знищена під час пожежі. Цей
храм монумент було збудовано коштом «осаула генеральної армати Григорія
Кологривого. Він мав українське коріння по лінії матері і вболівав за Україну.
Спочатку Спасо-Преображенська
церква мала вигляд монументальної башти тетраконічного типу і не мала приміщень
сільськогосподарського призначення. Десь через сто років церкву було
реконструйовано. Місцеві зодчі добудували теплу галерею з печами для опалення.
Приблизно 1810 -1812 роках до храму було прибудовано красиву триярусну
дзвіницю. Вона перевищувала будівлю храму на 8 – 10 метрів. Три дзвони різної
величини і різної тональності прикрашали її. Та після подій 1917 року , в 1930
роках дзвіницю було зруйновано. А в 70 –х роках ХХ століття постало питання про
знесення храму, тому що він стояв на шляху і заважав партійним босам під їхати до райкому партії. Була створена комісія з
трьох чоловік, щоб склали акт про її знищення. Та не так сталося, як гадалося. Вони склали акт про те, що вона
завершує вулицю Путивльську і гарно вписується в архітектурний ансамбль центру міста.. Всі троє отримали
догану за це, та храм врятували..
Угоду
на будівництво Троїцького собору було укладено ще в 1720 році. «Должина той
церкви межи стен 15 сажен треаршинньгх; ширина межи стен 7 сажен; вишина от
фундаменту до свода сажен 9». А чертеж и пропорцию, як соизволит пан гетман»...
Після підписання угоди
на будівництво, робітники швиденько розібрали стару дерев'яну соборну церкву.
За архівними документами, які відносяться до другої половини 17 ст., відомо, що
на місці Троїцького собору колись стояла дерев'яна церква Св'ятої Тріїці, котру
було закладено у 1657 році, а знесено у 1720 році. Тоді ж на цьому місці
розпочали будівництво з цегли державного за архітектурними
формами і призначенням собору Святої Тріїці. Того ж року виконали
земляні роботи, заклали підмурки та частково підняли на аршин стіни. Але коштів
не вистачило. Після смерті Д. Апостола в 1734р.імператриця Анна Іоанівна
дозволила витратити на будівництво собору у
Глухові 1000 рублів із місцевого бюджету. Однак, до 1741 року стіни
собору «строением вверх взведеньї не более
как до 10 аршин». У 1744 році було
прийняте рішення про розширення собору в плані та у висоту з тим, щоб у
його приміщеннях можна було розмістити п'ять
престолів: три внизу і два на хорах. Імператриця Єлизавета Петрівна ,
яка влітку 1744р. відвідала Глухів ,
виділила на цю справу лише біля 2000 рублів. За чотири роки будівельники
підняли стіни ще на кілька аршин. Однак, у 1748 році сталася велика пожежа, в полум'ї
якої згоріли майже всі дерев’яні
будівлі і споруди
Глухова. Постраждав і недобудований собор, у якому згоріли всі дерев'яні
кріплення та риштування, після чого впали на підлогу аркади і склепіння.
Після
1750р. будівництво собору було відновлено. Будівельні роботи набирали обертів. Однак, 1759 року на довгобуд несподівано впала
височенна дзвіниця. Падаючи, вона розколола будівлю на дві частини й відбила
кут «коробки» з північно-західного боку. Лише у 1765 році було відновлено
будівництво собору в Глухові. За цю справу взявся відомий архітектор А. Квасов.
Він склав план та визначив потрібну кількість матеріалів на завершення робіт із
будівництва собору «о трех верхах», покриття його стін і склепіння тиньком та
інше. А. Квасов планував прикрасити собор алебастровим
ліпленням та іншими архітектурними деталями.
Архітектор запропонував урядовцям Малоросійської колегії
розділити будівлю собору на два
яруси з тим, щоб внизу діяла тепла церква. А на другому поверсі - літня. У
рапорті А. Квасова від 20 березня 1766р.
до урядовців йшла мова про укладення угоди «на мурування, тинькування й
теслярські роботи в добудові собору в Глухові.» За цю справу взялася комплексна
бригада під орудою козака Марка Ахмета. Але
наприкінці 1772 року А. Квасов захворів і через деякий час помер. Нагляд
за будівництвом Троїцького собору було покладено на Федора Савича, учня А. Квасова. Роботи йшли в
уповільненому темпі.
В
1784 році в Глухові виникла друга пожежа. І цього разу у собору згоріли всі
дерев'яні кріплення, риштування, після чого впало склепіння, постраждала покрівля.
У 1786 році на Глухівський Троїцький собор, як не дивно, звернула увагу
імператриця Катерина 11. Вона наказала виділити на завершення робіт 10 тисяч
рублів. Однак протягом 5 років кошти так і не надійшли.
Лише
в 1791 році вийшов новий Указ, яким імператриця наказала « розібрати в Глухові Михайлівську церкву та Успенський собор
дівочого монастиря», які постраждали внаслідок пожежі 1784 року і були закриті
Указом 1786року. Вона не забула вказати як використати цеглу: «употребить
в пользу нового собора». Того ж року до Глухова надійшло 10 тисяч рублів.
Будівництво Троїцького
собору було завершене в 1806 році після того, як у 1800 році на цю справу було
царським урядом виділено ще 13 тисяч рублів, які було витрачено на оздоблення
храму та благоустрій його території. Згідно інших джерел, собор було освячено 1799 року, але таке дійство
стосувалося трьох нижніх престолів.
Отже,
будівництво Троїцького собору у Глухові тривало близько 90 років. Під час
кількох перебудов і доповнень головний храм козацької держави було значно
розширено.
За
конструктивною схемою Троїцький собор був хрестово-купольний, шестистовпний, з
трьома півкруглими аспидами. Красень культової
архітектури мав п'ять престолів: три внизу , два на хорах. Цікаво й те,
що нижні і верхні престоли були освячені в різні роки, що призвело до плутання у датах, освячення храму взагалі.
Як бачимо, Троїцькому собору весь час не щастило:
під час будівництва він двічі горів, кілька разів саморуйнувався. Враховуючи часті руйнування, зміну за віком зодчих
і архітектурних стилів в ньому
поєднувалися різні стилі - від козацького бароко до раннього класицизму.
В час боротьби з « опіумом» народу чотириярусну дзвіницю собору
комісари завалили
в 1930 році, а сам собор було знищено
( підірвано) у
1962 році.
Сьогодні « ніхто не
знає, де народилося рішення терміново знищити
у Глухові собор колишньої соборності.» Однак достеменно відомо, що за
день до запланованого руйнування цієї споруди до Глухівського комітету КП(б)У
були запрошені міський архітектор і майстер вибухових справ чи піротехнік
Глухівського кар'єру, що діє в с. Баничі. Їх ознайомили з рішенням, яке було
прийняте на найвищому рівні в області. У
ньому йшлося про термінове знесення собору, який фізично постраждав під
час останньої війни і почав руйнуватись.».Так травневого дня в Глухові було
знищено ще один пам'ятник культової архітектури і національної культури Сіверянського краю — Троїцький собор, який до
того трагічного дня в ряді історичних пам'яток України значився -
охоронявся державою під номером 6. І сталося це не від стихійного лиха, а від
лиха соціального - таким, варварським способом « боролися» тоді з релігією.
Цеглу від зруйнованого Троїцького собору вирішили використати на будівництво
Будинку культури колгоспу ім.. Леніна ( на той час ) та інших об'єктів. Цікавою
є деталь, що цеглою від багатостраждальної церкви скористатись не вдалося. Храм
не дав себе розібрати. Цегла кришилась під ломами, а вапняковий розчин, на
якому вона була покладена , намертво
тримав її. Причина, за деякими відомостями, полягає в тому, що до довго
витриманого гашеного вапна додавався яєчний білок, курячі ж яйця звозилися з
навколишніх сіл, непотрібні жовтки роздавалися бідним.
За
збереження Троїцького собору у Глухові до владних структур Радянського Союзу
надійшло кілька листів від Максима Рильського. Письменник просив « зберегти
рідкісну державного ґатунку споруду у Глухові і встановити на її місці
меморіальний знак.
З писемних документів та чинних планів нашого
міста видно, що всі глухівські храми не мали ознак фортифікаційних споруд, а
були будівлями суто культового призначення. Однак усі вони у минулому
відігравали важливу роль у становленні й
розбудові козацької держави. Всі обрані у Глухові гетьмани пройшли через
глухівські храми, цілували Біблію і глухівську землю.
Майже 125 років діяв Глухівський Преображенський дівочий монастир. Виготовлені
в його майстернях гаптовані речі культового призначення можна було зустріти в
усіх приходських і монастирських храмах Глухівського повіту, а також у храмах
Києва, Ніжина, Батурина, Чернігова , Стародуба та далеко на півночі і сході Російської
імперії та Москві. Сьогодні вони
зберігаються в деяких приходських та монастирських храмах
Києва, Чернігова та музеях столиці. Упродовж 125 років існування Глухівський
дівочий монастир декілька разів горів. У пожежі 1784 року в межах
монастирського двору згоріли до тла дерев’яні майстерні літургійного шитва,
жіночі келії, трапезна з теплою церквою Вознесіння, всі дерев’яні конструкції і
обладнання Успенського собору та інші будівлі та споруди. На відбудову
монастиря потрібні були великі кошти. А згідно Указу від травня 1786 року
Глухівський дівочий монастир потрапив до списку поселень, що підлягають
ліквідації. Так монастир припинив своє існування.
З ліквідацією гетьманства 1782року Глухів
втрачає статус столиці. І тільки в середині Х1Х століття Глухів завдяки своєму
розташуванню на головному шляху між Києвом і Москвою стає центром торгівлі. Справжнє економічне та культурне відродження
міста пов’язане з ім’ям меценатів і благодійників родини Терещенків. Це ім’я на
той час широко відоме не тільки в Росії , а й далеко за її межами.
Перший, хто став відомим з
родини – це Артем Якович Терещенко, що переїхав до Глухова з с. Локотків. Побудував будинок, займався
дрібною торгівлею, потім відкрив свою крамницю. Призьвісько « карбованець»
приклеїлося до нього можливо за кмітливість та вміння заробляти гроші . Під час
Кримської війни розбагатів на постачанні корабельного лісу та провіанту. Хоч
ходили легенди, що знайшов скарб під час будівництва будинку. Займаючись
торгівлею він занурився в громадську діяльність, яка згодом стала справою всієї
родини. Був бургомістром, старостою
Трьох - Анастасіївської церкви, нагороджений золотою медаллю священного синоду.
В 1870 році йому було даровано дворянство, а так і його синам: Миколі , Федору,
Семену. В1819 році народився Микола
Терещенко, від народження був розумним, кмітливим юнаком. Він сам підготувався до вступу у повітове
училище. Ще юнаком почав займатися
торгівлею самостійно, познайомився з багатьма поміщиками, зміг сподобатися їм, увійти в довіру і вони охоче відпускали
йому товар в борг. Микола завжди дотримувався даного слова і акуратно платив
борг. В 1880 році вони стали відомі в Росії. Мали велику кількість маєтків з
цукровими заводами та гуральнями. Спочатку орендували, а згодом купували землі
та заводи у поміщиків, що втратили робочу силу внаслідок реформи 1861 року.
Згодом сім’я оселяється в Москві, а Микола та Федір переїжджають до Києва.
Терещенки завжди пам’ятали
про свою маленьку Батьківщину. На
культурне відродження міста Микола Артемович витратив майже 1, 5 мільйона
карбованців.
У 1871 році він заснував притулок
для дітей сиріт та міської бідноти і виділив для цього кошти. Щорічно
відраховувалося три відсотки від прибутку. А вшановуючи пам’ять матері будує
безоплатну лікарню святої Єфросинії, щорічно відраховуючи два відсотки
прибутку.
Нині це районна поліклініка. За
кошти Терещенка була побудована земська лікарня ,спорудами якої користуємося і
досі. Будується чоловіча і жіноча
гімназії. Головною спорудою є Трьох - Анастасіївська церква побудована в 1889 році
за проектом архітектора Гуна. Це Володимирський собор в мініатюрі, навіть розпис
в середині собору схожий з розписом Володимирського собору. Сам храм двохярусний, мав амосівське повітряне
опалення. В наш час воно вийшло з ладу .Він височить на тому місці де в ХУ111
столітті знаходилася резиденція гетьмана
І. Скоропадського. Собор до цього часу прикрашає чудовий іконостас з
сірого мармуру. В роки Великої Вітчизняної війни, під час бомбордування міста,
ворожі льотчики , які бачили як люди бігли до храму ховатися від небезпеки
скинули бомби. Одна з них пошкодила купол церкви та не розірвалася. Якщо подивитися на довоєнне фото храму і на фото післявоєнного періоду, то можна
побачити , що церква стала нижче і купол її реставровано. В храмі знаходиться
родинна усипальниця, де знайшли свій останній прихисток батьки Миколи Терещенка
та похований і він сам. Не дивлячись на те, що останнім часом він жив у Києві
заповів поховати себе в рідному Глухові.
Зовсім недавно було знайдено його
усипальницю, яку можна побачити відвідавши храм.
Та не тільки
унікальними архітектурними спорудами славилося наше місто .У ХУ111
сторіччі зросло економічне і торговельне
значення Глухова. Тут розвивалися ремесла, місто стало одним з найбільших на
Лівобережній Україні центрів виробництва гармат, різного посуду, церковних
дзвонів. До нашого часу збереглися гармати з міді, відлиті глухівськими
майстрами Йосипом Балашевичем та його сином Карпом. Вони прикрашають музеї Санкт–Петербургу, Москви, Чернігова.
Поряд з церквою височить
інша архітектурна споруда 1929року –
водогінна вежа. В 1910 році розробляється проект водогону та забезпечення міста
електроенергією. До цього часу мешканці міста брали воду з річки та озер, які
були багатоводними з чистою водою. В 1929 році архітектор Розанов з бригадою
споруджують муровану вежу, де над водогінним баком прибудовано багатоярусну
красиву надбудову з годинником з мелодійним боєм. Завершує вежу металевий шпиль.
З скасуванням
гетьманства на Україні місто почало втрачати свою вагу і занепадати. В 1872
році місто втрачає статус столиці. І тільки в середині Х1Х століття стає центром просвітництва в місті . Тут відкриває
свої двері учительський інститут, перший
на Україні. Побудований він в 1874 році. Ціла когорта діячів науки, мистецтва,
освіти навчалися в інституті. Глухівське земство віддало недобудований корпус
земської лікарні з частиною садиби коштом 20 тисяч карбованців. Його
добудували, пристосували до занять. Щорічно в ньому навчалося75 студентів. З
2001 року інститут одержав статус університету, а з 2008 року йому присвоєно звання
імені О. Довженка. За час його існування підготовлено 24 тисячі фахівців –
Довженко О., С. Васильченко, Сєргєєв–Ценський, білоруський письменник Янка
Журба, академіки – С. Шаповаленко, Ф.
Овчаренко, В. Вашуленко та інші. Сьогодні університет має 5 факультетів: філологічний , дошкільного виховання,
початкового навчання, природничий, педагогічно – інженерний факультети, на яких
здобувають вищу освіту за різними формами навчання чотири тисячі студентів. При
університеті працює аспірантура, Мала Академія Наук для роботи з обдарованою
молоддю. Університет славиться соєю унікальною бібліотекою. У її фондах понад півмільйона
книг і періодичних видань, з яких 10 тисяч примірників видано до 1917 року.
В місті збереглася
дворянська садиба Неплюєвих, де вперше були виставлені художні твори художника
– графіка Георгія Нарбута. В цьому приміщенні в наш час знаходиться районна державна адміністрація.
Збереглася і дворянська будівля міського голови 1910 року – Амосова, в наш час
тут знаходиться будинок дитячої та юнацької творчості.
В 1995 році в місті побудували школу мистецтв ,
спонсорами якої став сирзавод.
Зберігся в місті і
будинок поміщиків Лютих, які після скасування кріпосного права отримані викупні
платежі вклали в рибні промисли на Волзі. Сам Петро Петрович захоплювався
фотографією, завдячуючи йому, збереглося
чимало зображень нині втрачених архітектурних об’єктів міста. В наш час -
це будинок дитячої творчості, в якому знаходиться і районна бібліотека для дітей.
Як доводить історія, Глухів
з глибини століть був багатонаціональним містом. В 1912 році з 18 тисяч населення в Глухові проживало 6
тисяч євреїв. Для них існувало три
синагоги. Одна з них була чудовою
пам’яткою архітектури нашого міста. Вона була двохярусною, білокам’яною,
купол її виблискував сусальним золотом. Синагогу, в якій в 1930 роках
зберігався архів, було підпалено відступаючими військами Червоної Армії .- 4 вересня 1941 року.
Привертає увагу і
Тріумфальна брама , або Київські ворота, яка була споруджена в 1749році, а
пізніше після пожежі, побудована в 1769 році мурована. Тріумфальна брама
відкриває в’їзд до глухівської фортеці. Це була не тільки оборонна
споруда, а й своєрідна митниця – пункт перевірки
паспортів подорожніх , які приїздили на Україну або виїздили з України в
пошуках кращої долі. В свій час тут отримав штамп в паспорті і Омелян Пугачов
відвідавши наше місто.
Багато пам’ятників було відкрито в ХХ столітті в нашому місті. В
1995 році відкрито пам’ятники М. Березовському та Д. Бортнянському, які навчалися
в музично – хоровій школі. М. Бе-резовський грав в оркестрі К. Розумовського,
співав в Миколаївській церкві в хорі. Вдосконалював своє мистецтво в Болонській
академії, де виборював звання композитора – академіка, його ім’я викарбовано на
стінах академії золотими літерами поряд з ім’ям
Моцарта. Повернувшись назад до
Петербургу і будучи вразливою людиною не знайшов свого місця в суспільстві і покінчив життя самогубством.
Більш прихильною була
доля до Д. Бортнянського,Він мав дуже гарний голос, був співаком в
Петербурзькій придворній капелі, шліфував своє мистецтво в Італії, а коли
повернувся до Петербургу, стає директором придворної капели. Пише хорові твори.
Його твори виконує духовний хор під керівництвом Катерини Кобзар.
В жовтні 2000 року відкривається пам’ятник воїнам – афганцям, землякам , які виконували
свій інтернаціональний борг на
території країни Афганістан та в квітні 2001 року - пам’ятник героям чорнобильцям, які врятували країну
та і весь світ від невидимого ворога - радіації.
А в листопаді 2008 року до
300 – річчя з дня перенесення столиці Лівобережної України з Батурина до
Глухова було відкрито пам’ятний знак.
Місто Глухів є цікавим з великою кількістю
пам’ятників архітектури різних стилів і періодів.
Відповідальний за випуск: Привалова Т.М.
Матеріали підготувала: Лесненко
О.Г. – провідний бібліограф
Комп’ютерний набір: Лесненко О.Г.
Комп’ютерна верстка: Бубнова Л.В.
|